Життя як суцільний перформанс: Марина Абрамович
Сучасне мистецтво здебільшого видається нам — звичайним обивателям — чимось незрозумілим і ексцентричним. Дехто намагається робити вигляд, що щось в тому розуміє, інші просто називають це дурнею. Втім, у свій час імпресіоністів також не визнавали. Тому ставити хрест на наших сучасниках не варто.
Доволі популярним різновидом на сьогодні є перформанс — не завжди зрозумілий, іноді недоречний, але прогресивний і дієвий. То завдяки кому він виник і як перетік в оголені груди та задрані спідниці посеред Майдану Незалежності?
——————————————————————————————————————————————————————————
Невеличка довідка
Перформанс — одна з форм акціоністського мистецтва, де твором вважають дії автора, за яким глядачі спостерігають у режимі реального часу.
В основі перформансу лежить уявлення про творчість, як спосіб життя.
——————————————————————————————————————————————————————————
Однією з основоположників цього жанру є відома сербська художниця Марина Абрамович. Її називають королевою перформансу, і недарма. Кожна її робота приховує велику особисту історію, говорить з глядачем через біль, страх і кров.
«Ритм 0»
Уявіть собі стіл, а на ньому — 72 об‘єкти. Деякі з них приносять задоволення, а інші — завдають біль. Поряд зі столом стоїть художниця, довкола — глядачі. У них є шість годин, впродовж яких вони можуть робити все що завгодно, в тому числі — з тілом мисткині.
У такий спосіб Марина Абрамович намагалася перевірити межі зв‘язку між митцем і глядачем, показати людську вразливість і жорсткість.
Смерть себе
Марина і Улай — її коханий і відомий художник — перетворили свої стосунки в один суцільний перформанс. 17 хвилин злиття воєдино. Під час одного з перформансів вони були з‘єднані одним апаратом, завдяки якому дихали киснем один одного. Це тривало допоки вони не знепритомніли від нестачі кисню.
Балканське бароко
Гора з півтори тисячі коров‘ячих кісток, а на ній - Марина, що перемиває їх щіткою, плаче, співає балканські пісні і розповідає історї про своє рідне місто — Бєлград.
«Коли люди питають, звідки я родом, я ніколи не кажу, що з Сербії. Я завжди відповідаю, що я з країни, якої більше немає» — каже мисткиня. Саме за цю роботу вона отримала «Золотого лева» на Венеційському бієнале.
Коханці
«Ми не дзвонили, як нормальні люди, одне одному, щоб сказати: «Все скінчено». Ми пішли до Великого китайського муру, щоб попрощатися», — каже художниця.
Так закінчилася історія Улая і Марини. 90 днів дороги, 2500 пройдених кілометри заради того, щоб зустрітися посередині і сказати «бувай».
Художнік присутній
736 з половиною години у Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку сидячи провела художниця. Навпроти неї стояв стілець. Кожен охочий міг сісти, аби подивитися у очі Марини Абрамович кілька хвилин. Лише дивитися, не торкатися і не говорити. Поглядом вона зустрілася з 1500 відвідувачами, серед них був і Улай.