Законсервована акула та неприбране ліжко: мистецтво без мистецтва

Sun, 22 Nov 2020 15:57:00 +0000

Молоді британські митці: хто це такі й навіщо про них говорити?

Наразі це вже не молоді, проте все ще британські митці, які почали свою діяльність зі славнозвісної виставки Freeze (1988). Відомими вони стали завдяки своїй відкритості, новаторському підходу до мистецтва, а найголовніше шоку! Шок-контент!

Об’єднує митців не лише прагнення змінити мистецтво та внести до нього нові барви, але й навчання в Голдсмітському коледжі в Лондоні.

Насправді ж, це не якесь угруповання за стилем, способом творення чи приналежністю. Це умовне позначення відомих митців, які за збігом обставин знаходяться в одному географічному ареалі, і які змогли досягти успіху своєю творчістю. Але всі вони настільки різні, що неможливо просто поєднати та уніфікувати ці творчі душі в один стиль.

Що ж, пройдемося по найрезонансніших представниках цього руху та їхніх творах.

Дем’єн Герст

Ініціатор першої виставки, з якої власне і почався рух. Саме він став її модератором, відбирав роботи та зміг привернути увагу магната Чарльза Саатчі, який став спонсором робіт Герста.

Центральною темою творчості Герста, як не дивно, є смерть. Він привносить реальність у мистецтво та не намагається акцентувати увагу на прекрасному. Незважаючи на критику своєї творчості, та й творчості руху загалом, Герст використовує в своїх творах мертвих тварин, законсервованих у формальдегіді.

Фізична неможливість смерті у свідомості когось живого

Акула. Більш ніж 4 метри. Формальдегід. Звучить моторошно, а виглядає ще більш моторошно.
Твір, який шокує, збиває з пантелику та не виглядає реалістично. Проте саме ця робота є символічною. Вона відображає творчість усього руху Молодих британських митців (Брітарт). Тільки реальність, тільки хардкор, тільки шок.

Він увійшов у суспільну уяву і став одним із найвідоміших прикладів сучасного мистецтва, оскільки символізує все те, що відстоював рух Брітарт - тактика шоку для отримання миттєвої реакції глядача та використання нехудожніх матеріалів для створення творів мистецтва.

Саме цей витвір приніс величезну популярність та багатство художнику.

Трейсі Емін

Ще одна з найвідоміших представниць Брітарту. Проте крім свого нестандартного підходу до творчості, вона також відома своїм способом самовираження в житті, наприклад, п’яними інтерв’ю на телебаченні.

Емін прихильниця конфесійного мистецтва, де навіть найбільш неприємні та найтемніші сторони її життя перетворюються у сповідь перед глядачем.

Саме такою сповіддю був намет під назвою “Всі, з ким я коли-небудь спала, 1963–1995”. Синій намет обліплений іменами всіх, з ким мисткиня коли-небудь спала в буквальному сенсі. І не обов’язково із сексуальним підґрунтям, хоча таких імен там теж вистачає.

Цей витвір, іноді також називають просто “Намет”, містив 102 імені. Але парадокс в тому, що зазвичай люди сприймають лише статевих партнерів, дивлячись на назву. Проте імена включають сім’ю, друзів, коханих, партнерів по випивці, а також два номери ненароджених дітей мисткині.

Моє ліжко

Ще одна сповідь, ще одна провокація.

Власне ліжко художниці, яке пробуло в такому стані протягом 4 днів після суїцидальної депресії, яку спричинив розпад стосунків. Постільна білизна забруднена тілесними виділеннями, а підлога усипана презервативами, нижньою білизною з плямами від менструальної крові та іншими повсякденними предметами в спальні.

На ідею «Мого ліжка» Емін надихнув сексуальний, але депресивний період у житті, коли вона пролежала в ліжку чотири дні, не ївши та не вживаючи нічого, крім алкоголю. Подивившись на мерзенний, відразливий безлад, що накопичився в її кімнаті, вона раптом зрозуміла, що створила. Мисткиня палко захищала твір від критиків, які сприймали це як фарс, і стверджували, що кожен може виставити незаправлене ліжко. На ці твердження вона відповіла: "Ну, не зробили ж, правда? Ніхто ще ніколи цього не робив".

І справді, те, що робили Брітартс ніхто до цього не робив. Саме тому вони здобули слави у всьому світі, саме тому про них говорять.

Cultural Sandwich - Брітартс

Законсервована акула та неприбране ліжко: мистецтво без мистецтва